marichka Khomyak 43 роки Львів

Якщо людина ніколи не була у Львові – цей вірш буде здаватися банальністю. Якщо ж людська душа побачила усю ту красу, велич і відчула ту атмосферу – значить вірш доторкнеться до самої глибини… Але найголовніше з того всього, що я знаю: це місто може стати рідним для моєї душі. Усе необхідне для цього у Львові є.

Я закохалася.
І слів не вистачає.
Розгублено дивлюся на твій слід.
У моїй пам’яті.
Щоразу виринають години із тобою.

Мов граніт
З якого зроблені твої несірі стіни.

Закарбувалися і в’їлися в думки
Оті всі площі, вулиці і вікна
А ще твій дух.

Я заздрю тим, з ким ти
Проводиш ранки сонячні і теплі.
І тим, хто падає з тобою в глиб снігів.
Хто ловить дощ. Осінній і замерзлий,
І тим, хто каже: «Це – мій рідний Львів».

Я так чекаю, що одного ранку.
Чи ввечері, коли уже туман спада.
Я буду серед тих, кому у очі
Твоя краса і щирість загляда.
Я буду там… Це незвичайне місто.
Але чомусь мені не вистачає слів.
Там навіть небо є якесь занадто чисте.
Я закохалась в тебе, місто Львів…

ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ
На сірий камінь — сірий дощ,
І вже блищать дзеркала площ,
І вже себе в дзеркалах тих
Очима вікон золотих
Побачили чепуруни —
Будинки львівські; вже вони
Почули, як бринить озон
І грає ринва-саксофон.

І кожен з них — неначе зух,
Свій дах — неначе капелюх —
Насунув до саміських брів,
Щоб він у танці не злетів,
А танець буде, от ще мить —
І все у колі зашумить,

Підуть будинки аркана,
Спотіє, як плече, стіна,
В пасі залізний трісне шов
Під стук гранітних підошов.
А там, із замкових узбіч,
Іде у центр смаглявка-ніч,
І грім за нею аж реве
І парасолю неба рве.

Доброго дня!
Як справи? Вибач що давно не відписував. Але зараз я зможу частіш відповідати на листи.

Приходи в мою жизнь…просто так…
Хоть обмолвиться словом,
Поболтать о серьёзных делах
Или так…обо всём…
Другом лучшим моим
Или просто хорошим знакомым,
Поделиться теплом,
Настроением или стихом.

Приходи рассказать..
Как закат опускается в море,
Как с рассветом душа
Устремляется птицею ввысь,
Или просто послушать
Мелодию сердца love story,
Размышляя в молчаньи
Над чудом с названием « жизнь».

Приходи почитать…
Что тут я без тебя сотворила,
Заплетая венок
Из эмоций и чувственных фраз,
Ну а если в строке
Снова что – то слегка начудила,
Не суди очень строго,
Но правду скажи без прикрас.

Приходи помечтать…
На луну посмотреть из окошка,
Погулять по тропинкам
Галактик и мостикам звёзд,
Пересыпем созвездья с тобой
Из ладошек в ладошки
И поймаем комету
За длинный причудливый хвост.

Приходи просто так…
И не надо звонков или стука,
Ну не стой у порога …
Всегда тебе рада - привет!
С появленьем твоим
Исчезает в мгновение скука,
Зажигая в душе
Неожиданный солнечный свет.

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара,

Нам пора для України жить.

Не пора, не пора, не пора

За невігласів лить свою кров

І любити царя, що наш люд обдира, —

Для України наша любов.

Не пора, не пора, не пора

В рідну хату вносити роздор!

Хай пропаде незгоди проклята мара!

Під Украйни єднаймось прапор!

Бо пора ця великая єсть:

У завзятій, важкій боротьбі

Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,

Рідний краю, здобути тобі!

Маришка ты СУПЕР)))..Пасибки тебе)))..умничка)))

Пусть кто-то жизнь клянет за неудачу -
Не удалась, не одарила, не спасла,
Но мне приносит радость, я не плачу -
Спасибо ей за Вас, мои друзья!

От теплых Ваших слов душа оттает,
Подставите в беде свое плечо,
Легко живется, когда другом станет
Вам человек, чье сердце горячо.

Так горячо, что и костер не нужен -
Вы можете душой своей согреть.
Спасибо Вам, друзья, за то, что дружим.
Спасибо Вам за то, что сердце есть!

Женщина... Небесное созданье.
Воплощенье сказочной мечты.
Облако несбыточных желаний.
Ветер из добра и красоты.
Сколько сил затратила природа,
Создавая Женщину на свете?
Что вложила доброго и злого
В этот многоликий силуэт?
Безмятежность летнего рассвета,
Чистоту холодного ручья,
Теплоту из солнечного света,
Свежее дыхание дождя.
Странную загадочность тумана,
Чувственность из утренней росы,
Буйство разъярённого вулкана
И непредсказуемость грозы!!